Війна та фінанси
Фінанси та війна завжди були пов’язані нерозривно — істина, відома ще з давніх часів. Знаменита фраза, ” Щоб воювати, потрібні три речі: гроші, гроші та ще раз гроші ,” яку різні історики приписують то маршалу Трівульціо у 15 столітті, то графу Монтекукколі у 17 столітті, то Наполеону Бонапарту, то королю Фрідріху II Прусському — незалежно від того, хто її вперше промовив, — добре відображає сьогоднішні реалії.
Хоча, спостерігаючи за тим, як сепаратисти на сході нашої країни “ефективно націоналізують” підприємства, банківські сховища і навіть вміст супермаркетів, згадується інший відомий вислів, що належить одному державному діячеві Стародавнього Риму: “Війна годує себе…”
Взаємозв’язок між війною та фінансами завжди турбував не лише високопосадовців, а й науковців, і з цього приводу було написано безліч наукових праць. Одним із недавніх прикладів є стаття Бориса Соколова, опублікована ще у 2010 році.
Вона лаконічно висвітлює всі найважливіші аспекти взаємозв’язку між війною та грошима. Від ефективності персональних винагород за успіхи у бойових діях (яка була придумана задовго до Коломойського і широко, хоч і мовчазно, практикувалася ще в СРСР під час війни з Німеччиною), до ролі так званих “окупаційних” грошей, які, на відміну від традиційних монетарних інструментів, позбавлені функції накопичення.
Усі теоретичні дискусії про взаємозв’язок війни та фінансів зводяться, так чи інакше, до одного простого факту: неможливо виграти жодну війну без надійного “фінансового тилу,” навіть якщо ця війна вимушена, оборонна, проти зовнішньої агресії.
Звісно, російська пропаганда може переконувати нас у тому, що нашу армію, як і протестувальників на Майдані, обсипають пачками банкнот з американських гелікоптерів. Реальність дещо інша: наша країна практично самотужки протистоїть агресору, який має значну перевагу у всіх ресурсах, включно з фінансовими. І лише острах перед санкціями з боку міжнародної спільноти наразі утримує цю агресію від реалізації її повного потенціалу.
У цій ситуації вже давно настав час задуматися не лише про фізичну, а й про фінансову обороноздатність нашої держави . Тому що невід’ємною складовою державного суверенітету, поряд із легітимною владою та боєздатною армією, є міцна національна валюта.
На жаль, у поточній ситуації з гривнею є багато паралелей із нашою армією — і ту, і іншу систематично знищувало керівництво країни впродовж останніх років. Важко навіть сказати, де наш уряд був більш “успішним” — у руйнуванні власної армії чи власної валюти.
Раптові курсові коливання, політика штучного популістського утримання курсу, публічні заяви про те, що наша валюта (як і армія) “сильна як ніколи”, за якими слідували різкі обвали — все це, без сумніву, підірвало довіру до гривні та загнало нашу економіку у замкнене коло, що завдало шкоди фінансовій безпеці країни.
Через брак довіри до гривні громадяни обрали долар як засіб збереження вартості, “підживлюючи” його своїм постійним попитом.
Національний банк, намагаючись стримати курс долара, зменшив грошову масу, створивши дефіцит гривні і тим самим спровокувавши підвищення депозитних ставок. Зростання вартості ресурсів для банків автоматично призвело до збільшення вартості запозичень.
У результаті, ставки за кредитами сьогодні нагадують систематичний геноцид позичальників – більшість підприємств практично не мають змоги залучати кредитні кошти і змушені думати більше про виживання, ніж про будь-який розвиток.
Економіка гальмує, податкові надходження зменшуються, дефіцит бюджету зростає – це ще більше зменшує довіру громадян до уряду – і вони знову обирають долар.
Гривня в підсумку перетворилася на “окупаційну” валюту, що, науковою термінологією, означає, що вона більше не сприймається як засіб накопичення.
Ця схема, звісно, дуже спрощена і не враховує багатьох додаткових факторів, але загалом вона відображає існуючий стан речей. І ключовою ланкою в цьому стані є ДОВІРА . Хоча, враховуючи недавній нульовий (плюс-мінус статистична похибка) рівень довіри до всіх державних інституцій, було б важко очікувати від громадян якихось інших переваг.
Сьогодні у нашої країни знову є “Вікно можливостей”. Серія своєчасних, правильних кроків з боку уряду може назавжди змінити ставлення громадян до національної валюти і знівелювати її поточний “окупаційний” статус.
Тим паче, що для цього є сприятливі чинники.
По-перше, останні результати виборів демонструють високий рівень довіри хоча б до одного інституту влади – президента, який, у свою чергу, безпосередньо бере участь у призначенні голови НБУ і є гарантом безпеки країни, зокрема фінансової.
По-друге, почуття патріотизму, яке, завдяки агресії наших “східних братів”, досягло безпрецедентного рівня, має допомогти нам зізнатися самим собі в тому, що не можна бути справжнім патріотом України, відкидаючи національну валюту . Тому що гривня – це не просто символ української держави, як прапор чи гімн, – це життєво важлива частина її кровоносної системи .
Не потрібно вживати якихось таємних або радикальних заходів, громадськість має бути заздалегідь і максимально поінформована про всі плани реформування фінансової системи.
Перші кроки могли б бути приблизно такими.
1. Скасування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантій для всіх депозитів, розміщених вкладниками у валютах, відмінних від національної валюти (набуде чинності, наприклад, у вересні 2014 року).
2. У перспективі буде запроваджено повну заборону на приймання банками депозитів в іноземній валюті, починаючи з заздалегідь визначеної дати у 2015 році. Для зручності міжнародних та закордонних розрахунків доцільно зберегти можливість відкриття поточних і карткових рахунків в іноземній валюті, з обмеженням відсоткової ставки, що нараховується на залишок.
3. Для громадян, які воліють зберігати свої заощадження в доларах або євро, надати можливість продажу через банки валютних депозитних сертифікатів НБУ, зі ставкою, наприклад, на рівні LIBOR. Гарантія НБУ за такими сертифікатами дасть змогу їм стати достатньо ліквідним інструментом і слугувати, зокрема, забезпеченням для кредитів. Крім того, це дасть змогу НБУ збільшити свої валютні резерви.
4. Увесь валютний виторг українських підприємств має продаватися на валютній біржі за ринковим курсом.
5. Повна заборона на кредитування в іноземній валюті, незалежно від того, чи мають компанії валютний виторг.
Як би дивно це не звучало для людей, але що більше ми відмовлятимемося від долара, то стабільнішим буде обмінний курс.
Наведений вище перелік заходів далеко не вичерпний, скоріше, це запрошення до дискусії на тему “Як нам зберегти та зміцнити гривню?”
Зрозуміло лише одне: міцніша гривня означає міцнішу оборону нашої держави. Якщо ми втратимо нашу валюту, ми напевно втратимо нашу незалежність.
Економічна правда
